Проповідь єпископа Рівненського і Сарненського
Гавриїла в 24-у неділю після Пʼятдесятниці
(зцілення кровоточивої та воскресіння дочки Яіра)
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Слава Ісусу Христу!
Дорогі брати і сестри!
Святе Євангеліє – це нам звістка про надію, звістка про радість, звістка про величезну любов нашого Бога-Творця до роду людського. Сьогодні Православна Церква згадує дві події з Євангелія: зцілення Господом Богом і Спасителем нашим Ісусом Христом жінки, котра аж дванадцять років страждала на кровотечу та воскресіння дванадцятирічної дочки Яіра, начальника синагоги міста Капернаума. Два цих чуда поєднані у книгах трьох Євангелістів: Мф. 9:18-26, Мк. 5:21-43, Лк. 8:40-56.
На перший погляд ці дві історії не є подібними. З одного боку, ми наче бачимо бідну (бо розтратила на лікарів усе своє майно), ритуально нечисту, кровоточиву дорослу жінку, котра таємно торкнулася Спасителя та зцілилася; з іншого боку, ми наче бачимо дочку відомого та заможного керівника синагоги, котрий прийшов до Христа з проханням про зцілення його єдиної дитини. І ось Син Божий прямує до дому Яіра, де торкається до вже, на той час, мертвої отроковиці та повертає їй життя.
Попри наявну різницю, ці історії поєднані Євангелістами в один сюжет, поєднані тому, що обидві показують нам найважливіше: власне особисту зустріч людини з Богом (у цьому їх подібність) і як наслідок цих зустрічей звершені Богом Христом зцілення та воскресіння.
Міркуючи про воскресіння дочки Яіра, ми маємо знати те, що це не таке саме воскресіння, яким Воскрес Спаситель. Біблія має низку історій про чудесне оживлення померлих людей, згадаймо їх: прор. Ілля воскресив сина вдови із Сарепти Сидонської (1 Цар. 17:8-24); прор. Єлисей воскресив сина жінки сонамитянки (4 Цар. 4:32-36); чоловік воскрес через торкання до кісток прор. Єлисея (4 Цар. 13:21); ап. Петро воскресив Тавіфу (Діян. 9:40) та ап. Павло воскресив Євтиха (Діян. 20:7-12); також Ісус Христос воскресив сина Наїнської вдови (Лк. 7:11-17) та Лазаря (Ін. 11:38-44). Але через певний час всі ці перераховані люди вдруге померли природною смертю, для того щоб знову воскреснути з мертвих у час Другого пришестя Месії.
Також відмітимо те, що нині маємо єдиний випадок у Євангелії коли Спаситель називає жінку дочкою. За юдейськими законами жінка, перебуваючи ритуально нечистою, не мала права зʼявлятися в суспільних місцях; якщо ж така жінка торкалась до іншої людини, то вона оскверняла її. Ця ж Євангельська жінка не думає про це, у неї відсутній острах, він зник перед її палкою вірою, вона всім своїм єством вірить та надіється на Ісуса Христа, визнаючи Його Месією, за це і отримує зцілення зі словами Господа: «Дочко! Віра твоя спасла тебе, іди в мирі!» (Лк. 9:48). Існує церковне передання, що цю жінку іменували Веронікою.
Дорогі брати і сестри! Нинішнє недільне читання із Святого Євангелія це не проста людська оповідь про історичні події, котрі мали місце у час земного життя нашого Спасителя. Ні, ці оповіді наповнені Божою присутністю та подаровані нам для того, щоб вселяти у нас віру з надією при будь-яких обставинах життя, при будь-яких негараздах. Що б у нас не трапилось, ми повинні завжди мати тверду віру на милосердя Боже, бо тільки виключно тверда віра (така, що немає жодних сумнівів) у Провидіння Боже – основа християнського буття. Власне така віра має бути домінантою нашого земного життя, бо згідно Святого Письма «без віри вгодити Богові неможливо» (Євр. 11:6).
Амінь.
