Проповідь
єпископа Рівненського і Сарненського Гавриїла
у двонадесяте свято
Стрітення Господа нашого Ісуса Христа
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Слава Ісусу Христу!
Дорогі брати і сестри!
У кожній священній події із земного життя Ісуса Христа приймають участь одна або декілька персон, котрі своїм словом чи дією пояснюють нам сутність діяння. У події величного двонадесятого свята Стрітення (Зустрічі) Господа нашого Ісуса Христа, яке ми святкуємо сьогодні, відповідну місію виконує праведний старець Симеон.
Священне Передання розповідає нам про те, що Симеон вельмибагато років (він прожив близько 300 років) очікував цієї події. За царювання в Єгипті Птолемея Філадельфа (ІІІ ст. до н.е.) він, серед сімдесяти фахових знавців (богословів) Святого Письма, перекладав з єврейської мови на грецьку книгу пророка Ісаї. Коли ж він дійшов до слів, що «Діва завагітніє й народить Сина, і дасть Йому імʼя Еммануїл» (Іс. 7:14), він засумнівався і хотів змінити слово «Діва» на «Жінка»; але ангел Божий стримав руку праведника і сказав йому: «ти не помреш, поки на власні очі не побачиш сповнення цього пророцтва».
Симеон постарів, покинув його сон та вичерпались сили, а надія побачити славу Ізраїля здавалась далекою. І ось одного дня цей старець, натхненний Богом, прийшов до Єрусалимського храму, власне тоді, коли Пресвята Діва Марія на виконання Мойсеєвого закону прийшла до храму з Богонемовлям Христом, Котрий мав 40 днів від народження.
Праведний Симеон приймає на свої старечі руки Ісуса Христа, та напоумлений Богом, побачив духовними очами – нарешті справдилась його надія. Він благословив Богонемовля і промовив добре відому християнству натхненну пісню, яку ми чуємо щоразу за вечірнім богослужінням: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо побачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх народів, світло на просвітлення язичників і славу народу Твого Ізраїля» (Лк. 2:29-32). Наступного ж дня праведник Божий відійшов у потойбіччя.
Дорогі у Христі! Провістив праведний Симеон і Богоматері про скорботи, які її очікують: «Ось лежить Цей на падіння і на піднесення багатьох в Ізраїлі, як ознака суперечок, – і Тобі Самій душу пройме меч » (Лк. 2:34-35). Ці слова справдились. Так, Син Божий прийшов у наш земний світ для того, щоб спасти людство від гріха та смерті. І здавалося б, що після появи Месії, ніхто з людей не відвернеться від свого спасіння. Але, на великий сум,виявилося, що не тільки язичники, але і юдеї не всі пішли за Ісусом Христом, більш того, вони Його засудили на смерть. Тож дійсно, за пророчим словом Симеона, Христос став каменемспотикання і знаком сперечання для людей. І навіть тоді, коли Спаситель світу воскрес та вознісся на небо, сперечання про нього не припиняються до нині.
Виникає питання – чому?
Відповідь маємо у Святому Письмі: власне для пізнання Бога та Його святої волі людині потрібна (і це є домінанта) тверда і правильна віра у Нього, яка зростає та гартується у людині відповідно до очищення її душі через систематичну молитву та святі таїнства Церкви «від усякої скверни плоті та духу» (2 Кор. 7:1). Люди намагаються осягнути Божественні тайни своїм плотським обмеженим розумом, а ці тайни «розуміються тільки духовно» (1 Кор. 2:14).
Дорогі брати і сестри! Якщо ми будемо у світлі щиросердноївіри у Бога-Творця досліджувати Божественне Одкровення (воно поділяється на надприродне – це Святе Письмо (Біблія) таприродне – це матеріальний світ, який нас оточує), тоді у нас не буде жодних сумнівів у тому, що Ісус Христос є Син Божий і Бог, Котрий прийшов на планету Земля для того, щоб спасти нас грішників та спрямувати до Царства Небесного.
Амінь!
