Проповідь
єпископа Рівненського і Сарненського Гавриїла
у двонадесяте свято Входу Господнього в Єрусалим
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Слава Ісусу Христу!
«Осанна Сину Давидовому!
Благословенний, хто йде у Господнє Ім’я!»
(Мф. 21, 9)
Такими урочистими вигуками, дорогі брати і сестри,зустрічали мешканці Єрусалиму Месію, Господа Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа. «Осанна» – це було в юдеїв вітання радості при зустрічі царів та поважних персон, подібно нашому терміну «слава». Господь при цих радісних вітаннях прямував в Єрусалим на Свою останню земну Пасху.
Багато разів за Своє тридцятирічне земне життя наш Спаситель входив до Єрусалиму, але жодного разу не входив так урочисто, як сьогодні.
Цю історичну новозавітну подію було передбачено у Старому Завіті пророками Ісаєю і Захарією за багато століть до її здійснення.
Це дійсно був тріумфальний вхід до Єрусалиму, якого не бачили ані цар Давид, ані навіть цар Соломон. Одні з людей скидали свої одежі й стелили на шляху перед Ісусом, інші ж зрізали вітки з пальмових дерев і ними вітали Ісуса Христа. Всі хором викрикували: «Осанна Синові Давидовому!» (Мф. 21:9). Головною причиною їх радості було те, що вони пам’ятали Його чудеса: зцілення хворих, воскрешення мертвих, і особливо останнє з них – воскрешення покійного чотириденного Лазаря.
Але у душі Господа у ці хвилини царювала зовсім не радість. Він знав, бо він Бог, що ці всі тріумфальні вигукиє тимчасовим захватом, під якими сховані холодні душі та серця юдеїв. Він знав, що пройде всього 5 днів і урочисте «осанна» буде замінено дикими окриками «розіпни, розіпни Його».
Тому Спаситель йшов до Єрусалиму з великою скорботою, скорботою за долю єврейського народу, який майже у всій своїй повноті, у кінцевому рахунку так і не визнав Його за Месію.
Любі у Христі! А чи не подібні і ми цим мешканцям Єрусалиму, юдеям, які спочатку вітають Господа, а потім зраджують та віддають Його на розп’яття?
Наші піст, каяття та Причастя Святих Тіла і Крові Христових – все це є зустрічі нашого Спасителя, Який йде до наших душ, як прямував Він до Єрусалиму. І як тоді юдеї радісно вигукували «осанна Синові Давидовому», так і кожний з нас йдучи до Святої Чаші, а отже до Самого Христа, радісно говорить: «Вірую, Господи, і визнаю, що Ти є воістину Христос, Син Бога Живого…».
Але чи довго ми залишаємось вірними Богу причастившись Святих Його Таїн, проходить зовсім малий відрізок часу і ми знову повторюємо старі, а такожтворимо нові гріхи – і власне цим, ми подібно юдеям, розпинаємо Христа, і робимо так дуже часто.
Дорогі брати і сестри! Тож нам необхідно у цей особливий день, у двонадесяте свято Входу Господнього в Єрусалим, духовно оновитись і докладати всіх зусиль для того, щоб з кожним днем менше грішити, оновитись та достойно зустріти Свято Свят – Воскресіння Господнє, Пасху Христову.
Амінь.
