Проповідь
єпископа Рівненського і Сарненського Гавриїла
у двонадесяте свято Входу Господнього в Єрусалим
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Слава Ісусу Христу!
«Осанна Сину Давидовому!
Благословенний, хто йде у Господнє Ім’я!»
(Мф. 21, 9)
Такими урочистими словами, дорогі брати і сестри, зустрічали мешканці Єрусалиму Месію, Сина Божого Ісуса Христа. Осанна – це було в іудеїв вітання радості при зустрічі царів, подібно нашому українському вітанню «слава!». Господь при цих радісних вітаннях прямував в Єрусалим на Свою останню земну Пасху.
Багато разів за Своє 33-річне земне життя наш Спаситель входив до Єрусалиму, але жодного разу не входив так урочисто, як сьогодні.
Цю новозавітну подію було передбачено у Старому Завіті пророками Ісаєю й Захарією за багато століть до її реалізації, до її реальності.
Це дійсно був тріумфальний вхід до Єрусалиму, якого не бачили ані цар Давид, ані навіть цар Соломон. Одні з людей скидали свої одежі й стелили на шляху перед Ісусом, інші ж зрізали вітки з пальмових дерев і ними вітали Ісуса Христа. Всі хором викрикували: «Осанна Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Господнє Ім’я! Осанна на висоті!» (Мф. 21, 9). Причиною їх радості було те, що вони пам’ятали Його чудеса – зцілення хворих, воскрешення з мертвих, і особливо останнє з них – воскрешення чотириденного Лазаря.
Але у ці хвилин в душі Господа царювала зовсім не радість. Він знав, бо він Бог, (Який знає все), що ці всі тріумфальні окрики є тимчасовим захватом, під якими сховані холодні душі та серця іудеїв. Він знав, що пройде всього 5 днів і урочисте «Осанна…» буде замінено дикими окриками «Розіпни, розіпни Його».
Тому Спаситель йшов до Єрусалиму з великою скорботою, скорботою за долю іудеїв, які в кінцевому рахунку так і не визнали Його за Свого Спасителя та Месію.
Дорогі у Христі брати і сестри, а чи не подібні і ми цим мешканцям Єрусалиму – іудеям, котрі спочатку вітають Господа, а потім зраджують та віддають Його на розп’яття?
Наші піст, каяття та Причастя Святих Тіла і Крові Христових – все це є зустрічі нашого Спасителя, Який йде до наших душ, як прямував Він до Єрусалиму. І як тоді іудеї радісно вигукували «Осанна Сину Давидовому…» – так і кожний з нас йдучи до Святої Чаші на причастя, а отже йдучи до Самого Христа, радісно говорить «Вірую Господи і визнаю, що Ти єси воістину Христос, Син Бога Живого…».
Але чи довго ми залишаємось вірними Богу причастившись Святих Його Таїн, проходить зовсім малий відрізок часу і ми знову повторюємо старі, а також творимо нові, гріхи – і власне цим, ми подібно іудеям, розпинаємо Христа і розпинаємо дуже і дуже часто.
Тому, дорогі у Христі, закликаю вас у цей святий день духовно оновитись і старатись не грішити, оновитись та достойно зустріти Свято Свят – Воскресіння Господнє, Пасху Христову.
Амінь!
